Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2015 року Справа № 910/12082/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівБарицької Т.Л., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 р. (головуючий суддя Корсакова Г.В., судді Тищенко А.І., Хрипун О.О.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 21.11.2014 р. (суддя Отрош І.М.)у справі№ 910/12082/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДержавного агентства резерву Українипрозобов'язання укласти договір,за участю представниківпозивачаОвдіна Ю.Б.,відповідачівБрега Т.М.,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про зобов'язання укласти Договір № 1404000707 на зберігання (закачування, відбір, зберігання) природного газу від 16.04.2014 р. в редакції Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 р. у справі №910/12082/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 р., в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 179 ГК України, ст.ст. 4, 15 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу", ст.ст. 4-2, 32, 43 ГПК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору помилково керувались положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р. № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", в той час як до спірних правовідносин підлягають застосуванню нормами Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та постанови НКРЕ від 01.11.2012 р. № 1398, якою було затверджено Типовий договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 1.1 статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", затвердженого рішенням загальних зборів від 25.12.2012 (державну реєстрацію юридичної особи проведено 27.12.2012, номер запису: 10701450000048562), Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13.06.2012 № 360-р, наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18.07.2012 № 530 внаслідок реорганізації шляхом перетворення у публічне акціонерне товариство Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", яка була створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.07.1998 № 1173 "Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу".

Згідно з п. 1.2 статуту Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".

Відповідно до п. 3.2 статуту Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" предметом діяльності товариства, серед іншого, є транспортування природного та нафтового газу магістральними газопроводами; зберігання природного газу; розподіл природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом; експлуатація, реконструкція і сервісне обслуговування магістральних газопроводів і об'єктів на них; діагностування, атестування і сертифікація основного та допоміжного обладнання; науково-дослідні, конструкторські і проекті роботи в галузі транспортування і зберігання газу.

Господарську діяльність щодо зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ позивач здійснює на підставі Ліцензії АЕ № 194512, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ) від 28.02.2013.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є монополістом на ринку надання послуг зі зберігання природного газу в підземних сховищах на материковій частині території України, враховуючи відсутність будь-якого іншого ліцензіата, який надає вказані послуги на материковій частині території України.

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Державного агентства резерву України з листом від 30.04.2014 вих. № 3543/12-04, в якому містилась пропозиція укласти договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу на підставі п. 15 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та відповідно до Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 № 1398, у зв'язку з наявністю в підземних сховищах газу ПАТ "Укртрансгаз" природного газу Державного агентства резерву України в обсязі 0,883 тис. куб. м.

Листом за вих. № 1937/0/4-14 від 23.05.2014 Державне агентство резерву України повідомило позивача про неможливість укладення договору в редакції, наданій позивачем, оскільки відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву здійснюється згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 виключно на підставі договору між Держрезервом України та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком до вказаної постанови, та Держрезерв не має правових підстав відступити від форми типового договору, затвердженого вказаною постановою Кабінету Міністрів України.

У зв'язку з недосягненням згоди щодо укладення договору Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до суду з даним позовом, в якому просить зобов'язати відповідача укласти Договір № 1404000707 на зберігання (закачування, відбір, зберігання) природного газу від 16.04.2014 в редакції Типового договору на зберігання природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 01.11.2012 № 1398.

Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.

Згідно з п. 15 ч. 3 ст. 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належать затвердження типових договорів, зокрема на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу.

Так, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 № 1398, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 22.11.2012 за № 1956/22268, було затверджено Типовий договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Частиною першою ст. 5 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що номенклатура матеріальних цінностей державного резерву і норми їх накопичення, в тому числі незнижуваного запасу, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.

Згідно з ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Так, Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532.

У п. 1 вказаного Порядку зазначено, що цей Порядок запроваджує механізм відшкодування підприємствам, установам та організаціям (далі - відповідальні зберігачі) витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, у тому числі мобілізаційного, і визначення суми цих витрат.

Відповідно до п. 2 зазначеного Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Згідно з п. 4 Порядку залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися, зокрема у підземних газових сховищах.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Як вбачається із п. 3.1 Типового договору відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву (за формою, що міститься у додатку 1 до Порядку) Держрезерв зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до п. 4.1 Типового договору вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4.2 Типового договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та зберігачем. У разі коли Держрезерв визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.

Відповідно до п. 1 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу, форма якого затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 № 1398, виконавець зобов'язується протягом строку, визначеного Договором, зберігати в підземному сховищі газу (далі - ПСГ) природний газ (далі - газ), у тому числі страховий запас газу, переданий йому Замовником, та повернути Замовнику газ у кількості, визначеній у Договорі, а Замовник зобов'язується внести плату за послуги із зберігання (закачування, зберігання, відбору) у встановлені Договором строки.

Пунктом 2.14 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу передбачено, що у разі неоплати або несвоєчасної оплати Замовником фактично наданих послуг по закачуванню, зберіганню або відбору газу Виконавець залишає за собою право притримання газу, що включає право не здійснювати відбір із ПСГ газу Замовника та/або не погоджувати передачу газу Замовника в ПСГ третій особі до моменту виконання Замовником зобов'язань за Договором. Про притримання газу Виконавець письмово повідомляє Замовника.

Розділом 3 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу визначаються тарифи на закачування, зберігання та відбір газу, що встановлюються НКРЕ.

Розділом 5 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу встановлена відповідальність сторін. Так, відповідно до п. 5.2 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу у разі порушення Замовником строків оплати, передбачених пунктами 4.1, 4.2, 4.3, 4.4 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з п. 5.3 Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу у разі затримки оплати Замовником послуг у строки, передбачені Договором, більш як на десять календарних днів Виконавець має право застосувати оперативно-господарські санкції (зокрема змінити порядок оплати послуг, установити попередню оплату послуг, застосувати право притримання газу).

Аналізуючи умови Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу, форма якого затверджена постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 01.11.2012 № 1398, суди дійшли висновку, з яким погоджується колегія суддів, що вказаний Типовий договір передбачає оплатне надання послуг із закачування, зберігання та відбору газу, і положеннями вказаного Типового договору передбачена можливість виконавця притримати газ, застосувати оперативно-господарські санкції та нарахувати пеню.

Однак такі умови договору суперечать принципам та порядку формування та використання державного матеріального резерву, які визначені Законом України "Про державний матеріальний резерв", зокрема статтею 12, в якій зазначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Вказані умови Типового договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу щодо права виконавця послуг притримати газ, застосувати оперативно-господарські санкції та нарахувати пеню у відповідних випадках не враховують особливості порядку зберігання та використання запасів та матеріальних цінностей державного резерву.

Суд дійшли вірного висновку, що Порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2002 р. № 532 передбачає саме відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, які можуть зберігатися, зокрема, в підземних газових сховищах, тоді як типовий договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу, форма якого затверджена Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 01.11.2012 № 1398, передбачає саме надання та оплату послуг зі зберігання природного газу (що, по суті, передбачає отримання прибутку за відповідні послуги) та не враховує особливості порядку зберігання та використання запасів та матеріальних цінностей державного резерву, який є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених Законом України "Про державний матеріальний резерв".

Позивач зазначає, що оскільки Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" має вищу юридичну силу по відношенню до постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву", то суди повинні були керуватися саме положеннями вказаного Закону.

З такими доводами позивача колегія суддів не погоджується, зважаючи на те, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу, тоді як загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження (поновлення) запасів державного матеріального резерву і регулювання відносин в цій сфері визначаються Законом України "Про державний матеріальний резерв", згідно з ч. 5 ст. 11 якого відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів про те, що Типовий договір на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу (форма якого затверджена постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 01.11.2012 № 1398) та Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву (додаток 1 до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного реєстру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532) регулюють правовідносини щодо різних об'єктів, а саме, у першому випадку, - правовідносини з приводу надання послуг зі зберігання природного газу, у другому - правовідносини з приводу порядку відшкодування витрат за відповідальне зберігання цінностей державного резерву, в тому числі, природного газу. Таким чином, природний газ, який відноситься до державного резерву, є особливим об'єктом у порівнянні з будь-яким іншим природним газом, тобто відповідні нормативно-правові акти співвідносяться між собою у регулюванні відносин щодо зберігання природного газу як спеціальний та загальний відповідно.

Тому, як вірно зазначили суди, порядок укладання і форма договору, який має бути вчинений між сторонами, повинні регулюватись саме постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву" від 12.04.2002 № 532, а не постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 01.11.2012 № 1398, на яку посилається позивач.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання укласти договір № 1404000707 на зберігання (закачування, відбір, зберігання) природного газу в редакції позивача.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2014 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 р. у справі №910/12082/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіТ.Л. Барицька О.В. Попікова